Джефф Волл – міжнародно визнаний художник, відомий своїми великими та глибокими фотографіями, які порушують різноманітні питання, зокрема обставини життя корінних народів у Ванкувері. Сам він академічно підготовлений як історик мистецтва та є найвідомішим представником групи художників, яку називають Ванкуверською школою. Далі на ivancouver.
Дитинство та навчання
Джеффрі Девід Волл народився 29 вересня 1946 року у Ванкувері. Великоформатні фото, теоретичні праці та викладацька діяльність зробили його провідною фігурою серед ванкуверських митців, до яких належать також Кен Лам, Іен Воллес і Родні Грем (їх мистецьке коло сформувалося наприкінці 1960-х років).
Зростав Джефф Волл також у Ванкувері. Батьки підтримували його інтерес до мистецтва, тому вже в 14 років він почав малювати у майстерні на задньому дворі. Його раннє натхнення пов’язане з розвитком живопису, зокрема роботами американського абстракціоніста Джексона Поллока, картини якого він побачив на Всесвітній виставці у Сіетлі в 1962 році.
У 1968 році Волл здобув ступінь бакалавра з історії мистецтва в Університеті Британської Колумбії (UBC). Завершив магістерську програму в цьому виші в 1970 році, а саме захистив дисертацію на тему «Берлінський дадаїзм та поняття контексту», присвячену німецькому дадаїсту Джону Гартфілду. Після цього хлопець навчався в докторантурі в Лондоні, в Курто Інституті (1970–1973), де почав писати дисертацію про піонера французького мистецтва Марселя Дюшана, яку так і не завершив. Після повернення до Канади Волл працював асистентом професора у Новошотландському коледжі мистецтва та дизайну (1974–1975), а потім – доцентом в Університеті Саймона Фрейзера (1976–1987). Згодом став професором у UBC. Пропрацював там до виходу на пенсію (1999 рік). Під час навчання в UBC він залишив живопис і почав експериментувати з концептуальним мистецтвом у формі фотографій із текстами. У 1970 році його роботи представили на виставці концептуального мистецтва Information у музеї в Нью-Йорку. На цьому етапі Волл відчув творчий застій і тимчасово припинив створювати мистецькі твори.
Повернення до мистецтва
У 1977 році він повернувся до творчості, створивши свої перші прозорі фотоплівки із підсвічуванням. Загалом його картини є сценічними й часто стосуються історії мистецтва та філософських проблем репрезентації. Метою Волла було повернення до модерністських імперативів, щоб вивести суспільство з того, що він почав вважати глухим кутом концептуалізму.
Міжнародне визнання Волла як центральної фігури сучасного мистецтва відбулося після участі в значущій європейській виставці «Західне мистецтво: 1939» (1981), що проходила у виставковому центрі в Кельні, Німеччина, під кураторством його колишнього колеги з NSCAD (Новошотландський коледж мистецтва і дизайну) Каспара Кеніга. Також роботи Волла ґрунтуються на його значному обсязі теоретичних праць, у яких він обґрунтовує необхідність існування зображального мистецтва. У своїх роботах він часто звертається до тем соціальної напруги, урбаністичного середовища зі змінною демографією, перехресть, передмість і «мертвих зон». Інші його роботи є більш загадковими, фантастичними і, здається, мають особистий характер. Фотографії Волла є складними сценічними проєктами, що включають акторський склад, декорації, зйомки, а також цифрову й постобробку. Їх часто описують як «кіно в одному кадрі», а не як звичайні фотографії. Вони більше належать до історії живопису, ніж до історії фотографії.
Найбільш відомі роботи
Серед найперших знакових фотографій Волла – «Картина для жінок» (Picture for Women, 1979), яка уособлює багато з тем, що проходять через всю його кар’єру. Митець, натхненний відомою картиною Едуара Мане Бар «Фолі-Бержер» (1881), зняв цю фотографію безпосередньо в дзеркалі. На ній зображений молодий Волл у чорних штанах і футболці, який тримає трос спуску камери й задумливо дивиться на зображення. На передньому плані жінка в повсякденному одязі, зі складеними на дерев’яному столі руками, трохи насуплена, її очі відвернені, а вираз обличчя передає нетерпіння та, можливо, відчуття двозначності.
«Картина для жінок» є саморефлексійною подвійною репрезентацією, художника та його моделі в дзеркалі. Вона також є поштовхом до роздумів над проблематичними стосунками між фотографами та їхніми моделями, а також над мізогіністськими підвалинами зображень жінок у сучасному житті. Позування та вираз обличчя жінки на цій фотографії свідчать про її дискомфорт щодо об’єктивізації в цьому зображенні.
Інші роботи у творчості Волла
Робота «Оповідач» (The Storyteller, 1986) є більш масштабним і складно організованим проєктом. Знята на трав’янистому схилі під бетонним мостом, на фоні сланцево-сірого неба, фотографія зображує трьох корінних чоловіків на передньому плані, які сидять біля маленького багаття. Один із них, присівши навпочіпки, з відкритим ротом та енергійними жестами, наче розповідає про щось. Очевидно, він і є тим самим оповідачем, про якого йдеться в назві. Позаду, перед щільною стіною високих сосен, пара, яка здається, слухає історію здалеку, розляглася на траві. А під бетонними стінами мосту сидить чоловік зі схрещеними руками й похмурим обличчям, який виглядає відчуженим від решти. Як а більшість інших робіт Волла, «Оповідач» також є складною композицією з численними рівнями іронії. Тут корінні народи займаються традиційною практикою, але водночас вони безпритульні на власній землі, яка була окупована й розділена. Крім того, самі корінні люди виглядають дезорієнтованими та роздробленими: поки двоє захоплено слухають історію, інші перебувають на периферії, відчуваючи відчуження.
Великоформатні, драматичні фотографії у світлових коробках Волла добре відомі своїми часто очевидними алюзіями до французького живопису 19 століття, особливо до робіт Едуара Мане. До речі, в Курто Інституті Волл навчався у Т. Дж. Кларка, одного з найвидатніших дослідників французького живопису 19 століття та модернізму.
У дев’яностих роках Волл почав створювати роботи, які належать до іншої живописної традиції — натюрмортів і пейзажів. Наприклад, «Восьминіг» (An Octopus, 1990) зображує восьминога на середньому плані, який має водночас чуттєвий та загадковий вигляд. Він розташований на робочому столі. Продемонстрована також стіна з дерев’яними дошками та старим зеленим штукатурним покриттям. Це все нагадує стару майстерню.
На іншій роботі, «У затопленій могилі» (In The Flooded Grave, 1998–2000), зображено відкриту могилу, поряд із брезентом і насипом землі, заповнену різноманітними морськими мешканцями: морськими зірками, анемонами, мохами. Картина має розкішні, блискучі відтінки зеленого та фіолетового. Позаду розташовується цвинтар із зеленими газонами, надгробками, птахами, що кружляють у небі, та фігурами, які блукають на фоні.
Джефф Волл визнаний одним із найвидатніших художників-письменників і теоретиків свого покоління. Його тексти охоплюють широкий спектр тем: від сучасних художників до великих історичних постатей, а також естетичних і філософських питань, тісно пов’язаних із його творчістю.