Поширеність ВІЛ у Ванкувері підлягала двом чітким періодам швидкого зростання цього захворювання. Перший стався у 1980-х роках через високий рівень захворюваності серед чоловіків, які мають секс з іншими чоловіками, а другий стався у 1990-х роках через високий рівень захворюваності серед споживачів ін’єкційних наркотиків. У цій статті на ivancouver про історію хвороби у Ванкувері, діагностику та багато іншого.
Перші згадки про СНІД у Ванкувері. Об’єднання «AIDS Vancouver»
На початку 1980-х років, коли газета «New York Native» поширила повідомлення про смертельну хворобу, яка циркулювала в гей-спільнотах Сполучених Штатів, занепокоєння у ванкуверців неабияк зросло. У середині 1982 року четверо лікарів, доктор Браян Віллоубі, доктор Брюс Дуглас, Пітер Констанс і Майкл Мейнард, які регулярно лікували геїв у своїй медичній практиці, зібралися на обід. Розмова перейшла до спостереження за збільшенням лімфатичних вузлів та іншими незвичними симптомами у їхніх пацієнтів. Ця зустріч ознаменувала початок Ванкуверського дослідження лімфаденопатії та СНІДу.
Спільнота «AIDS Vancouver», що заснована на початку 1983 року, визнана однією з перших громадських некомерційних організацій з боротьби зі СНІДом у Канаді, яка реагує на кризу ВІЛ/СНІДу в районі Ванкувера. У березні 2024 року «AIDS Vancouver» змінила свою мету, цінності та назву, щоб підтримувати та розширювати можливості людей, які живуть з ВІЛ, на довгі роки, і тепер працює як «Ribbon Community Society», проте її програми та послуги залишаються незмінними.
Об’єднання «AIDS Vancouver» бере участь у таких заходах, як Всесвітній день боротьби зі СНІДом, і раніше брало участь у таких, як «AIDS Walk for Life»і кампанія «We Care Red Ribbon». Крім того, «AIDS Vancouver» щороку в грудні проводить подію «Holiday Grocery», на якому надає продукти харчування для підтримки спільноти під час святкового сезону. Канадська артистка Біф Накедд виділила кошти від свого останнього синглу на підтримку «AIDS Vancouver», сприяючи зусиллям організації з надання допомоги людям, які живуть зі СНІДом.
ВІЛ у Канаді
ВІЛ є вірусом імунодефіциту людини, який викликає СНІД. У Канаді приблизно 62 790 людей живуть з ВІЛ-інфекцією або хворі на СНІД. У 2020 році оціночна захворюваність (тобто кількість людей, у яких вперше діагностовано ВІЛ або СНІД того року) становила 1520 осіб. Але це не дає нам повної картини, адже існує прихована епідемія недіагностованої ВІЛ-інфекції. Крім того, у 2020 році за дослідженнями 16 690 людей у Канаді не були залучені та представлені в континуумі лікування ВІЛ. Через це вони не отримали ефективного лікування та належного консультування. Серед тих, хто живе з ВІЛ у Канаді, приблизно у 90% захворювання було діагностовано. За оцінками, із поставлених діагнозів 87% отримували лікування, а приблизно у 95% осіб, які проходили лікування, відслідковувалося зниження вірусного навантаження (у тому ж році).
ВІЛ у Канаді, як і в усьому світі, вражає людей незалежно від їхнього статусу чи обставин. Заражає жінок і чоловіків, людей будь-якого віку, етнічної приналежності та кольору шкіри. Однак у Канаді є кілька груп осіб, які піддаються більшому ризику інфікування:
- геї та інші чоловіки, які мають секс з чоловіками;
- люди, які вживають ін’єкційні наркотики;
- люди з країн, де ВІЛ є ендемічним;
- аборигени;
- люди в тюрмах та інших місцях позбавлення волі;
- молодь, що в групі ризику;
- жінки, що в групі ризику;
Крім цього, з тих пір, як ставиться діагноз, приблизно третина канадців не лікується. Це намагаються змінити шляхом ефективного просування ідеї ЮНЕЙДС (UNAIDS) «До нуля» групам ризику: нуль нових ВІЛ-інфекцій, нуль дискримінації, нуль смертей, пов’язаних зі СНІДом. «Наблизитися до нуля» можливо лише за умови усунення дискримінації та стигматизації людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом. Це означає забезпечення доступу до профілактики, лікування, догляду та психологічної підтримки для людей з ВІЛ/СНІДом.
Також порівняно з попередніми десятиліттями (1980–2000) епідемії, багато людей, які хворіють на ВІЛ/СНІД, живуть довше. Це завдяки прогресу в антиретровірусній терапії та інших ліках для побічних ефектів лікування. Однак ці досягнення створюють нові медичні, психологічні та соціальні проблеми, такі як життя з хронічними захворюваннями, боротьба зі стійкістю до ліків та з супутніми недугами.
Як діагностують хворобу у Ванкувері?
ВІЛ можна діагностувати за допомогою швидких тестів. Тобто пацієнти отримують результат в той же день. Це значно полегшує лікування та профілактику. Люди також можуть скористатися самотестом на ВІЛ. Однак жоден окремий тест не може поставити повний діагноз ВІЛ-позитивний, адже потрібне підтверджувальне тестування, яке проводить кваліфікований та навчений медичний або громадський працівник. ВІЛ-інфекцію можна виявити з високою точністю за допомогою попередньо кваліфікованих тестів ВООЗ у рамках національно затвердженої стратегії та алгоритму тестування.
Більшість широко використовуваних діагностичних тестів на ВІЛ виявляють антитіла, які виробляє людина як частину її імунної відповіді на боротьбу з ВІЛ. У більшості випадків у людей виробляються антитіла до ВІЛ протягом 28 днів після інфікування. Протягом цього часу люди перебувають у так званому «періоді вікна», коли у них низький рівень антитіл, який неможливо виявити за допомогою багатьох швидких тестів, але вони все одно можуть передавати ВІЛ іншим. Люди, які нещодавно зазнали контакту з високим ризиком і отримали негативний результат, можуть пройти наступний тест через 28 днів.
Після позитивного діагнозу ванкуверці повинні пройти повторне обстеження перед тим, як розпочнеться лікування та догляд. Це потрібно для того, щоб виключити будь-яку потенційну помилку при тестуванні чи звітності. Хоча скринінг підлітків і дорослих став простим та ефективним у проведенні, проте це не стосується дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів. Для дітей віком до 18 місяців експрес-тестування на антитіла недостатньо для виявлення ВІЛ-інфекції – вірусологічне обстеження необхідно проводити вже при народженні або у віці 6 тижнів. Тепер у Ванкувері доступні нові технології для проведення цього тесту на місці надання медичної допомоги та отримання результатів того ж дня.
Статистика
Епідемія ВІЛ у Ванкувері, як і в інших великих канадських містах, таких як Монреаль і Торонто, залишається зосередженою в підгрупах високого ризику MSM (чоловіки, які практикують секс з чоловіками), IDU (споживачі ін’єкційних наркотиків), FSW (секс-працівниці). Однак те, що відрізняє Ванкувер від інших міст, полягає у відносно великій кількості людей із групи високого ризику IDU. Крім того, оціночна популяція IDU у Ванкувері у 13 500 осіб становить від 11% до 18% загальної популяції IDU Канади, яка, за оцінками, становить від 75 000 до 125 000 осіб. Враховуючи відносно велику популяцію IDU та MSM у Ванкувері, не дивно, що його модель показує, що загальна поширеність ВІЛ у місті перевищила позначку в 1% у 1990-х роках, протягом якого спостерігалася швидка передача ВІЛ серед споживачів ін’єкційних наркотиків. На жаль, незважаючи на розширення програм обміну шприців і запровадження у Ванкувері безпечних ін’єкційних місць, які продемонстрували потенціал для зниження захворюваності на ВІЛ, передача ВІЛ залишається високою.