Ванкувер є містом, де з’явилося багато відомих письменників, пише ivancouver. Вони працюють у різних жанрах і стилях. Напевно, тому уродженців Ванкувера в літературній сфері можна зустріти справді часто. Ванкуверці є по-справжньому талановитими. Вони якимось дивним чином поєднують у собі всі найкращі якості, які згодом допомагають їм досягти більших успіхів. Ще однією цікавою особливістю практично всіх ванкуверських авторів є те, що вони найчастіше розкривають талант не самостійно. Тобто для цього їм ніби потрібен певний “поштовх”. Часом таким “поштовхом” виступають люди, які з’являються на шляху майбутніх письменників, а іноді таким “спонукачем” є деякі події.
У житті людини, про яку йтиметься в нашому матеріалі, також стався такий “поштовх”. І ним виявилася навіть не подія, а життєвий збіг обставин, який проявив у людині бажання зайнятися письменницькою діяльністю.
Однак, справедливо сказати, що крім письменницької діяльності герой нашого матеріалу також активно займався благодійністю. Але про все поступово.
Отже, варто почати з того, що Джорджу Вудкоку вдалося створити славу відомого канадського письменника. Він працював у такому жанрі, як політична біографія. Також він займався написанням історичних книг та есе. Крім цього, Джорджа знали як літературного критика.
Письменник також пробував себе в поезії. А ще йому вдалося опублікувати томи з дорожніми нотатками.
В 1959-тому наш герой заснував журнал Канадіан Літріче. Це було перше академічне журнальне видання, де описувалася канадська писемність. Поза канадською державою Джорджу величезну славу принесла його книга про Анархізм. Там висвітлювалися лібертаріанські ідеї та рухи.
Саме цій незвичайній людині ми хочемо присвятити наш матеріал з посиланням на georgewoodcock.com. Його унікальність полягає не тільки в наявності безумовного дару, але також у незвичайних підходах та поглядах, які він мав буквально відносно всього. Крім цього, цю особу можна сміливо віднести до числа справжніх філантропів. Адже він намагався допомогти тим, хто цього вкрай потребував. Причому робив він це не голослівно, а створюючи спеціальні програми та засновуючи відповідні організації. Цікавим є той факт, що Джордж не належав до тих письменників, які ревно ставляться до слави, й важко переносять появу нових поколінь авторів, які, по суті, конкуренти. Навпаки, він намагався підтримувати тих молодих письменників, які зазнавали деяких фінансових труднощів.
Загалом, особистість Вудкока є справді унікальною, тому заслуговує на те, щоб про нього писали й говорили.
Ранні роки
Місцем народження нашого героя був Манітоб, але, ще зовсім маленьким, він з сім’єю став жити в Англії. Незважаючи на те, що сім’я не належала до багатих, дідусь хлопчика захотів взяти на себе витрати на його навчання, якщо він погодиться стати студентом Кембриджського університету. Однак онук не захотів цього через те, що він не хотів проходити навчання англіканського духовенства.
Проте Джордж вирішив почати працювати клерком на Вестерн Реілвей. Саме тоді його всерйоз зацікавив анархізм. Він мав усі шанси назавжди залишитись анархістом. Тим більше, що він присвятив книжки цій тематиці.
В той же період він дізнався про кількох видатних літературних діячів, зокрема про Еліота і Хакслі. Також він встановив дуже близькі стосунки з одним із найвідоміших теоретиків мистецтва в особі Герберта Ріда.
Вихід першої роботи
Першим опублікований твором для нашого героя стала поетична збірка “Білий острів”. Він був випущений у 1940-му.
Джордж провів період Другої світової, працюючи на одній із місцевих ферм Ессекса. Ну, а в 1949-му він почав жити в Британській Колумбії.
Повернення до Ванкувера
Пізніше він потрапив до Орегону, де заснував Антайд Прес. Таким чином він хотів доносити поезію до суспільства, нехай у недорогому, але дуже привабливому форматі.
В повоєнний час він вирішив знову повернутись на територію канадської держави, щоб назавжди оселитися у місті Ванкувер.
1955-тий ознаменувався для нашого героя початком роботи на англомовному факультеті Ванкуверського університету. Там він працював до 1970-х. Приблизно в той період наш герой зайнявся письменницької діяльністю активніше.
Так, він випустив книжки, присвячені подорожам. Також вийшли його збірки поезії та твори від анархізму, які й принесли йому найбільшу славу.
Створення програм та організацій
Наприкінці свого земного шляху нашого героя стало дедалі більше цікавити тяжке становище тибетських жителів. Він відвідав Індію, зайнявся вивченням буддизму, відвідав Далай-ламу й став засновником Тибетського товариства, яке допомагало біженцям. Його дружина допомогла йому заснувати Канада Вілледж Ейд. Ця організація була спонсором проєктів, що допомагали індійським сільським районам. І перша, і друга організація є уособленням ідеалу нашого героя щодо добровільної міжнародної співпраці, всупереч національним кордонам.
Письменник та його дружина також зайнялися створенням програми, яка була націлена на те, щоб надавати підтримку професійним канадським письменникам.
Фонд, який наш герой заснував у 1989-му, займався наданням фінансової допомоги кожному письменнику, який мав непередбачені фінансові проблеми, що загрожують створенню нових творів.
До Фонду могли звертатися лише письменники, які працюють у таких жанрах, як художня та науково-популярна література, поезія та п’єса.
Наш герой помер 28-го січня 1995-го в місті Ванкувер.
Своєрідна дружба з Оруеллом
Письменник вперше познайомився з Джорджем Орвеллом тоді, коли відбулася публічна суперечність у Партизанському огляді.
В Лондонському листі, який був опублікований у 1942-му, Оруеллом було відзначено, що в частині боротьби з фашизмом пацифізм можна вважати профашистським.
Будучи засновником та редактором антивоєнного газетного видання Нау, яке неодноразово було згадано Оруеллом у його статтях, Джордж був незадоволений цим. Так, він зазначив, що всі публікації Оруелла є культурними оглядами такого явища, як британський анархістський рух.
Всупереч цьому їм вдалося добре товаришувати, й навіть листуватися до останніх днів життя Оруелла.
Пізніше Вудкок зайнявся написанням критичного дослідження творів, створених Орвеллом. Ця робота була високо оцінена генерал-губернатором.
Причому свою роботу письменник назвав точно так, як звучав останній рядок вірша Оруелла, присвяченого італійському військовому, який зустрівся йому в 1936-му, коли в розпалі була громадянська війна.
Цікавий підхід
Джорджа Вудкока багато разів відзначали різними нагородами та званнями. Але й до цього письменник мав свій, не схожий ні на кого, підхід. Він і в цій частині проявляв свою особливість і унікальність. Тому ця деталь навіть через роки виділятиме письменника серед тисяч інших. Але, щоб довго не мучити читачів здогадками, перейдемо до суті.
Справа в тому, що він погоджувався приймати ті нагороди, які він отримував від колег. А ті, які надавала йому канадська держава, він просто відмовлявся брати. Єдиний виняток представила Ванкуверська міська нагорода, яка була прийнята ним у 1994-му. Просто він дуже любив Ванкувер, його населення, а також усе, що з ним пов’язано.
Фото: luxediteur, pixabay