Архітектор є дуже важливою і потрібною професією, пише ivancouver. Важко собі уявити будь-яке сучасне місто, до створення якого не доклали б рук архітектори. Саме ці люди займаються розробкою плану конкретного міста, щоб все було там розташовано максимально правильно й логічно. Однак, для того, щоб стати по-справжньому гарним архітектором, варто неабияк працювати.
Артура Чарльза Еріксона знають як канадського архітектора-модерніста. Він спроєктував кампуси для Фрейзерського університету, Університету Летбрідж, Всесвітню виставку 1967-го та 1970-го, Канадський банк, Канадське посольство та інші архітектурні комплекси.
Архітектор був багаторазово відзначений престижними нагородами та званнями. Кожна будівля, створена ним, є справжнім витвором мистецтва. Артуру вдавалося настільки чітко помічати основні риси того чи іншого стилю, що в результаті конкретне спорудження ставало яскравим представником певного архітектурного спрямування. Однак це зовсім не означає, що наш герой так і не зміг виробити свій особистий стиль. Навпаки – у нього це вийшло дуже добре, і за це згодом його сильно критикували.
Докладніше про цю людину, її життя і досягнення – в нашому матеріалі, з посиланням на arthurerickson.
Ранні роки
Еріксон народився у 1924-тому в місті Ванкувер. Його батьки, окрім нього, виховували молодшого брата.
Мати майбутнього архітектора чудово зналася на мистецтві. Напевно, це спричинило те, що наш герой у тринадцять років серйозно захопився малюванням, і вже в шістнадцять років дві з його робіт, створені аквареллю, зацікавили почесне журі на одній із ванкуверських виставок.
Зокрема, творчість хлопчика зацікавила таку відому особистість, як Лоуренс Харріс.
Армійські роки
1942-й ознаменувався в житті Артура вступом до Ванкуверського університету. Проте за рік його призвали до канадської армії. У цей час хлопець почав активно займатися японською мовою.
В 1943-му його приєднали до розвідувального корпусу. Так він опинився в Індії, де він став одним із команди, яка відповідала за військову установку.
Пізніше наш герой опинився у Малаї. Там він займався підготовкою до впровадження, але втілювати цю операцію не довелося через те, що закінчено війну.
Раптове осяяння
Коли в 1946-тому наш герой повернувся до Канади, він повторно вступив до університету, де зайнявся вивченням різних дисциплін. Артур готував себе до дипломатичної, антропологічної чи археологічної професії.
Однак і цього разу кар’єрним планам не судилося збутися. Причиною стала фотографія із зображенням Талієсіна. Знімок зробив Френк Райт для журналу Фортуна. Молоду людину так вразили творчі можливості, відкриті архітектурою, що він чітко усвідомив своє бажання пов’язати життя з професією архітектора.
Того ж у 1946-му він став студентом Макгілського університету. Наш герой виявився дуже успішним студентом. Його навіть запрошував до себе на стажування сам Райт. Але він відмовився, і вважав за краще наступні три роки після закінчення університету присвятити вивченню мистецтва в різних державах, перш ніж повертатися до Ванкувера.
Прихід успіху
1953-й запам’ятався тим, що наш герой зайнявся приватною практикою у рідному Ванкувері. Паралельно він почав викладати у стінах Ванкуверського університету. До того ж викладацькою діяльністю він займався протягом десяти років.
Важливий успіх фірми нашого героя полягав у тому, що в 1963-му вона виграла конкурс на реалізацію проєкту з будівництва університетського кампусу. За допомогою цієї перемоги Артур знайшов численні замовлення та загальне визнання.
Реорганізація
У 1972-му в фірмі Еріксона відбулася реорганізація. У цей час він працював над створенням будівлі, де згодом розмістився провінційний уряд і Ванкуверський суд. Також архітектор зайнявся проєктуванням нової Ванкуверської картинної галереї, банківської будівлі, концертної зали та будівлі канадського посольства у місті Вашингтон.
Вимушене закриття
Пізніше фірма нашого героя почала відкривати філії у Сполучених Штатах, Канаді та Об’єднаних Арабських Еміратах.
Але бізнес не приніс нашому герою стільки успіху, як мистецтво. Тому до 1980-х його фірма буквально загрузла в борговій ямі. Артуру довелося зайнятися закриттям всіх її філій, а в 1992-му й зовсім оголосити про те, що його справа стала банкрутом.
Успішна співпраця
Пізніше наш герой розпочав співпрацю з відомими архітектурними компаніями. Їхніми власниками були Нік Малкович та Дон Стенлі.
Важливий твір цього етапу його творчості було представлено вашингтонським Скляним музеєм. Головний елемент цієї будівлі мав вигляд двадцяти семиметрового сталевого конуса.
Згодом Еріксон і Малкович зайнялися проєктуванням житлового комплексу в центральній частині Ванкувера.
Завершення земного шляху
Протягом останніх років життя наш герой дуже хворів. Він дуже почав забувати. Практично напередодні смерті він залишив свій будинок і переїхав до пансіонату, де йому забезпечували постійний догляд.
Помер знаменитий ванкуверський архітектор навесні 2009-го.
Досягнення у творчості
1972-й ознаменувався тим, що Артура удостоїли титулом “Головного канадського архітектора”. За версією Канадської енциклопедії, він належить до числа яскравих представників модернізму.
Завдяки своєму творчому стилю наш герой зміг відроджувати модернізм у післявоєнний період. В результаті це призвело до того, що в 1951-му він задав тон розвитку культури Канади.
Крім цього, саме Еріксону вдалося поширити архітектурний модернізм на таку сферу, як ландшафтна архітектура, а також містобудівне проєктування. Виклад свого художнього бачення наш герой досяг шляхом видання двох монографій.
Його проєкти спромоглися стати справжніми мегабудуваннями.
Характеристика стилю
У всіх проєктах нашого героя можна побачити спільну рису. Вона виражена широким та високим головним входом (зазвичай він мав вигляд горизонтальної балки з вертикальними колонами). Фахівці розглядають це як деталь, яку залишила нам давньогрецька архітектура. Ну, а хтось бачить у цьому натяк на гостинність та сховище в архітектурних традиціях індіанців, які жили на Західному узбережжі.
За допомогою простої структури та непомітних кольорів будівлі, створені Еріксоном, легко інтегруються в комплекс навколишнього ландшафту. Коли наш герой займався розробкою проєкту у вигляді університетського кампусу, він вирішив додати туди деталь у вигляді давньогрецьких мотивів, які проводили паралель з афінським Акрополем. Цей проєкт зміг яскраво продемонструвати те, як творчий стиль архітектора може адаптуватися до навколишнього середовища.
Будівля має прозорий дах. Цей елемент також невипадковий, адже він уособлює прохолодний і дощовий клімат Ванкувера.
Інший приклад адаптації до довкілля виражений будинком канадського посольства. Його дизайн наділений неокласицистським стилем, властивим історичним будівлям американської столиці.
Численні критики змусили нашого героя зайнятися переосмисленням власного стилю. І це стало причиною появи не зовсім вдалих робіт. Зокрема, йдеться про Публічну бібліотеку.
Фото: webshots