Майкл Сміт народився 26 квітня 1932 року у Блекпулі на Сент-Гелієрс-роуд, 65, Саут-Шор, у будинку своєї бабусі по материнській лінії. Її звали Мері Марти Армстед. Його приймала районна медсестра, міс Паркінсон. Майкл запам’ятав її, як жінку у формі та темно-синьому плащі, коли вона їздила на велосипеді та відвідувала школи, аби провести медичний огляд. Далі на ivancouver.
Про батьків Майкла Сміта
Батьки Майкла, Мері Агнес Сміт і Роуленд Сміт, були обоє змушені працювати з раннього віку: вона в пансіонаті своєї матері, а він у садку свого батька в Мартон Мосс, селі на південній стороні Блекпула. Починаючи з 5 років, він ходив до місцевої школи, Англійської школи імені Мартона Мосса, протягом 6 років. А мати відвідувала місцеву церкву Святого Миколая, тому Майкл відповідно теж ходив у цю церкву та її недільну школу. Його єдиними нагородами від недільної школи були відзнаки «за відвідуваність», тож можна припустити, що атеїзм Майкла, який розвинувся, коли він покинув дім, аби вивчитися в університеті, хоч і був прихованим, але був помітним.
Навчання
Під час останнього року навчання в початковій школі у 1943 році Майкл склав іспит «Elevenplus», який у ті часи проводили в англійських школах. Загалом, це була несправедлива система, призначена для того, щоб визначити приблизно 20% школярів, які отримають можливість здобути академічну освіту, і 80%, які змушені будуть здобувати середню освіту, що по завершенню не давала можливостей для подальшого навчання (звісно, існував варіант приватного навчання, але це було майже недоступно, якщо ти був дитиною бідних батьків, як і у випадку Сміта). Проте йому пощастило отримати стипендію в місцевій приватній школі Arnold School. Тоді для Майкла це стало справжнім успіхом.
Крім того, відомо, що хлопець не хотів ходити до Arnold School, тому що учнів закладу вважали снобами. Саме тому Майк думав, що його будуть остракізувати його друзі з Мартон Мосс. На щастя, мама наполягла, тому там Сміт все ж провчився. Для Майкла це був не найщасливіший час у його житті. Він не був вправним у спорті, а вміння в ньому неабияк цінувалися у житті приватної школи. Він ненавидів ті обідні страви воєнного часу, які їм подавали, а також префекта (старший учень), який наполягав, щоб він їв цю жахливу їжу. Проте навчання було першокласним, тож у ньому Майкл досяг успіху, хоча й не з усіх предметів були відмінні оцінки. Очевидно, що наука була його покликанням. Особливо Майклу пощастило із вчителем хімії, Сідні Лоу, який стимулював його інтерес до цього предмету та особисто зацікавився хлопцем. Викладач сказав йому, що він повинен читати кращу газету, ніж та, на яку були підписані його батьки. Після цього Сміт став постійним читачем «Manchester Guardian». Це, у свою чергу, підштовхнуло його до прочитання «New Yorker», щойно він переїхав до Північної Америки, це переросло в пожиттєву звичку.
Любов до кемпінгу, період війни та дослідження
Сім років з 1943 по 1950 рік Майкл Сміт був бойскаутом. Директор школи Арнольд, містер Холдгейт, наприкінці першого семестру навчання відправив хлопця до стоматолога, містера Патерсона, в надії, що він зможе виправити його виступаючі передні зуби (за це його дражнили однокласники). Містер Патерсон не вирішив проблему із зубами, але познайомив Майкла з чудовим скаутмейстером, містером Барнсом, який відкрив йому чудовий світ кемпінгу та активного відпочинку на природі, що приносило задоволення та слугувало відпочинком для Майкла протягом довгих років.
Друга світова війна зачепила життя майже всіх, хто жив у той період. Тоді Блекпул, як відомо, став одним із найбезпечніших місць, адже був розташований на північному заході Англії, далеко від цілей для німецьких бомбардувань. Велика кількість готелів і пансіонатів цього приморського курорту використовувалися для розміщення військових стажистів, переважно для військово-повітряних сил. Батько Майкла, працюючи в саду свого тата, здебільшого вирощував продовольчі культури, хоча надавав перевагу хризантемам. Іноді бомбардувальники, ймовірно, збиті з курсу від основних цілей у Манчестері та Ліверпулі, намагалися влучити у новий завод за будинком Смітів (у ньому виробляли бомбардувальники «Веллінгтон»). Зазвичай вони потрапляли в теплиці садівників, які краще виднілися в темний час доби. Відомо навіть про одну ніч, коли Майкл залишився вдома наодинці зі своїм маленьким братом Робіном, тоді ж ланцюг бомб впав по обидва боки від їхньої домівки.
Майкл не володів латиною, тому не зміг поїхати в Оксфорд чи Кембридж. Однак у 1950 році вступив на першокласну програму з відзнакою з хімії в Манчестерському університеті, де професорами були Е.Р.Х. Джонс і М.Г. Еванс. У 1953 році закінчив виш за фінансової підтримки стипендії Освітнього комітету Блекпулу. Сміт сподівався отримати диплом першого ступеня, але отримав лише другого. Тоді хлопець був дуже розчарований, проте все одно зміг отримати державну стипендію, яка підтримувала його протягом усього навчання в аспірантурі, поки він не закінчив докторську ступінь 1956 року. Його керівником був H.B. Хенбест, видатний молодий хімік-органік. Майкл дуже зрадів, коли він став наставником у його роботі над циклогександіолами. Однак їхні стосунки не були особливо теплими, адже Сміт був соціально замкненим, часто не в настрої. Мало хто розумів Майкла.
В останній рік навчання в аспірантурі він та його однокурсники писали різним американським професорам, які шукали пост-докторських стипендій. Майклу не пощастило отримати стипендію на західному узбережжі Сполучених Штатів, але влітку 1956 року він почув, що молодий вчений у Ванкувері, Гобінд Хорана, все ж зміг отримати стипендію для роботи над синтез біологічно важливих органофосфатів. Хоча Майкл знав, що цей вид хімії набагато складніший, ніж стереохімія циклогексану, якій навчався, він написав йому і отримав стипендію після інтерв’ю в Лондоні з директором Дослідницької ради Британської Колумбії доктором Г.М. Шрум.
Переїзд до Ванкувера та експерименти
Прибув Майкл до Ванкувера у вересні 1956 року. Його перший проєкт полягав у розробці загальної та ефективної методики хімічного синтезу нуклеозид-5′-трифосфатів на основі синтезу АТФ, здійсненого Хораном у 1954 році. Це дослідження призвело до більш глибокого вивчення реакцій карбодіамідів з кислотами, включаючи естери фосфорної кислоти, та до розробки загальної методики отримання нуклеозид-3′,5′-циклічних фосфатів – класу сполук, існування та велике біологічне значення яких було відкрито лише відносно нещодавно. Особливим задоволенням того періоду була розробка сімейства метоксил-тритилів захисних груп для нуклеозид-5′-гідроксильних груп (один синтез триметокситританолу спалахнув і залишив велику помаранчеву пляму на стелі лабораторії). Цей клас захисних груп все ще використовується в сучасних автоматизованих синтезах фрагментів ДНК і РНК.
У 1960 році група Хорана, включно із Майклом, який на той період тільки одружився (ще у нього троє дітей, Том, Ян і Венді), переїхала до Інституту дослідження ферментів Університету Вісконсіна. Там Сміт працював над синтезом рибоолігонуклеотидів, над найскладнішою з хімічних проблем для хіміка нуклеїнових кислот. На початку 1961 року він почав усвідомлювати, що настав час рухатися далі. Саме тому Майкл та його дружина Хелен повернулися на західне узбережжя Північної Америки, де він прийняв посаду в Дослідницькій раді рибного господарства Канадської лабораторії у Ванкувері. Йому неабияк подобалося проводити там час, оскільки це була можливість дізнатися більше про морську біологію. Загалом він зміг підтримувати свій інтерес до хімії нуклеїнових кислот завдяки гранту від Національних інститутів здоров’я США, що призвело до розробки нового методу синтезу нуклеозид-3′,5′-циклічних фосфатів.